Кобзар без шароварівМарія Коваль
Седляр і Шевченко мають чимало спільного: обидва художники, бунтівники, новатори. Сучасне перевидання «Кобзаря», ілюстрованого Василем Седлярем, – наочне підтвердження булгаківського афоризму. Рукописи не лише не горять, вони повертають забуті й навмисно замовчувані імена. Художника Василя Седляра разом із Михайлом Бойчуком та Іваном Падалкою розстріляли 1937 року, звинувативши у причетності до «терористичного націонал-фашистського» угруповання. Сталінський режим пішов до кінця: знищив його роботи і заборонив будь-які згадки про графіка-«бойчукіста». Седляр був першим радянським ілюстратором творів Тараса Шевченка. Фактично саме оформлення «Кобзаря» стало поштовхом для цькування українського митця. Видання 1931 року, підготовлене харківським видавництвом «Література і Мистецтво», містило 54 чорно-білі ілюстрації художника. Ця книжка викликала подвійну реакцію: захоплені оцінки провідних критиків та ворожі рецензії «придворних» цензорів. Російський мистецтвознавець Павєл Еттінгер зауважив основну новацію Седляра, зазначивши, що «Кобзар» оформлено «у цілком сучасному стилі, далекому від того декоративно-фольклорного, який ще недавно переважав в українській ілюстрації». Через два роки з’явилося друге перевидання шевченківської книжки, доповнене 18 кольоровими малюнками полтавського митця. Седлярівські ілюстрації «Кобзаря» – це не лише технічне відображення принципів модерного мистецтва і традицій візантійського іконопису, які сповідували «бойчукісти», а й суто авторське переосмислення шевченківських текстів. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов порівнює малюнки художника з фресковим розписом і вважає, що він «адекватно, іконописно і біблійно проілюстрував Шевченка». Водночас Седляр передав бунтівний дух книжки, зобразивши її героїв ніби на одному диханні: широкі й сильні мазки пензля, оманливе ігнорування надмірних деталей та прикрас співзвучні з динамічним ритмом поезії Шевченка. І, зрештою, головне досягнення художника-авангардиста – йому вдалося вхопити епічність «Кобзаря» і створити завершений графічний цикл робіт, не порушивши цілісності первинного задуму.
|
Нові видання 
Рецензії 
